Болюча розмова

Вчора довго плакала... Ми хали в тролику далеко вд нших одногрупникв, говорили непомтно перейшли до теми читання. Я сама ДУЖЕ люблю читати в дуже великй клькост, не зважаючи на ДУЖЕ поганий зр. Лкар давно попереджають, що я себе вбиваю, але я не збираюсь жити неповноцнно в страхов перед чимось. Так от, вн почав на мене нажджати, що ще трошки я буду ходити навпомацки няк контактн лнзи вже не допоможуть. Це було так боляче, сказане не в тому мсц, не в той час не тим тоном. я розплакалась просто в транспорт, вн обймав мене, втшав, але такого ефекту, як ранше, це вже не надавало. Я просто взяла себе в руки, переборола сльози майже спокйно дйшла з ним додому там вже вволю наплакалась. Найгрше те, що я розумю, що вн ма рацю,що це правильно, але так боляче було це почути. Можливо тому, що це казав саме вн, бо я не раз чула ц слова, але при ньому я вдчула себе неповноцнною.